Місяць: Березень 2016

Історія — свідок минулого,
Історія — свідок минулого,

Історія — свідок минулого,

світло істини, жива пам’ять,

учитель життя, вісник старовини.

Я давно хотіла зустрітися і поспілкуватися з тими людьми , що в минулому

оздоровлювалися в санаторію «Малятко» . Професійна діяльність санаторію

розпочиналася з 1945р. лікуванням дітей із туберкульозним захворюванням, а

вже із 1963р.був перейменований на Обласний дитячий спеціалізований пуль

монологічний санаторій. І от доля звела мене із Савчин Марією Михайлівною,

1954 року народження, уродженка с.Ростока що на Воловеччині.

Зустріч відбулася через 56років,коли жінка привела свою онучку в «Малятко»

на оздоровлення. Пані Марія каже, що з нетерпінням чекала зустрічі із своїм

другим будинком,з хвилюванням оглядала територію і шукала родючу сливку

та яблуню, які дарували дітям свої плоди. У трирічному віці п.Марії поклали

діагноз – туберкульоз і мама привозить її та двоюрідну сестричку у санаторій на

лікування. Три роки дівчинка жила у закладі, а саме з 1957р. по 1960р. « Усі

жінки, що мали білий халат були Мамами для мене» – каже п.Марія. Згадує,

що за відсутності транспорту мама відвідувала один раз на рік. Дорога була

вкрай важкою, бо добиралася на товарному поїзді, що перевозив деревину із

Волосянки Велико-Березнянського р-ну. Коли ми з п. Марією зайшли у корпус

№3, вона показала на вікно і сказала: « Ось звідси, через це віконечко ми

бачилися з мамою, інакше не дозволяли».

Три роки не пройшли непомітно, хороші спогади минулого завжди тішать серце

Марії Михайлівни і дівчинка, з якою вона подружилася і сьогодні є найкращим

другом – це Марія Андріївна Панкулич із с. Кичерна, Воловецького р-ну.

П.Марія приємно вражена умовами санаторію і задоволена, що її онучка

перебуває у нас на оздоровленні. Я попросила розповісти свою

співрозмовницю про оздоровлення і режим, що були на той час. І ось що

почула: « Інгаляції, масаж, соляна кімната – були улюбленими для діток.

Таблетки потрібно було приймати в присутності медичної сестри»,- після цих

слів промайнула посмішка на устах і ось: « Уже на третьому році перебування,

майже перед випискою, я ухитрялася ховати таблетки під язиком, а потім їх

випльовувати. Тривало це не довго, помітили. Ще один неприємний спогад –

риб’ячий жир, який обов’язково треба було вживати.» Робили й ін’єкції,

причому на початку лікування кожні 2 години. А ось те, що мені дуже

сподобалось: « У весняно – літній період тиха година була на подвір’ї .

Звичайно ми не спали, але спів пташок приємно було слухати.» – згадує п.

Марія. Фізкультура також завжди проводилася на чистому повітрі. Харчування

було прекрасне, порції не з’їдалися, щодня домашнє молоко і яйця. П. Марія

пам’ятає, що у санаторію велося і сільське господарство, де розводили свиней,

курей, були коні, висаджувалася городина і фруктовий сад. У 1960р. мама

забирає п. Марію додому, де вона продовжує своє цілковите одужання.

Я щаслива , що зустріла свою співрозмовницю і мала змогу дізнатися про

минуле закладу, в якому працюю.

Здоров’я Вам і довгих років життя, п. Марія.