Історія — свідок минулого,
світло істини, жива пам’ять,
учитель життя, вісник старовини.
Я давно хотіла зустрітися і поспілкуватися з тими людьми , що в минулому
оздоровлювалися в санаторію «Малятко» . Професійна діяльність санаторію
розпочиналася з 1945р. лікуванням дітей із туберкульозним захворюванням, а
вже із 1963р.був перейменований на Обласний дитячий спеціалізований пуль
монологічний санаторій. І от доля звела мене із Савчин Марією Михайлівною,
1954 року народження, уродженка с.Ростока що на Воловеччині.
Зустріч відбулася через 56років,коли жінка привела свою онучку в «Малятко»
на оздоровлення. Пані Марія каже, що з нетерпінням чекала зустрічі із своїм
другим будинком,з хвилюванням оглядала територію і шукала родючу сливку
та яблуню, які дарували дітям свої плоди. У трирічному віці п.Марії поклали
діагноз – туберкульоз і мама привозить її та двоюрідну сестричку у санаторій на
лікування. Три роки дівчинка жила у закладі, а саме з 1957р. по 1960р. « Усі
жінки, що мали білий халат були Мамами для мене» – каже п.Марія. Згадує,
що за відсутності транспорту мама відвідувала один раз на рік. Дорога була
вкрай важкою, бо добиралася на товарному поїзді, що перевозив деревину із
Волосянки Велико-Березнянського р-ну. Коли ми з п. Марією зайшли у корпус
№3, вона показала на вікно і сказала: « Ось звідси, через це віконечко ми
бачилися з мамою, інакше не дозволяли».
Три роки не пройшли непомітно, хороші спогади минулого завжди тішать серце
Марії Михайлівни і дівчинка, з якою вона подружилася і сьогодні є найкращим
другом – це Марія Андріївна Панкулич із с. Кичерна, Воловецького р-ну.
П.Марія приємно вражена умовами санаторію і задоволена, що її онучка
перебуває у нас на оздоровленні. Я попросила розповісти свою
співрозмовницю про оздоровлення і режим, що були на той час. І ось що
почула: « Інгаляції, масаж, соляна кімната – були улюбленими для діток.
Таблетки потрібно було приймати в присутності медичної сестри»,- після цих
слів промайнула посмішка на устах і ось: « Уже на третьому році перебування,
майже перед випискою, я ухитрялася ховати таблетки під язиком, а потім їх
випльовувати. Тривало це не довго, помітили. Ще один неприємний спогад –
риб’ячий жир, який обов’язково треба було вживати.» Робили й ін’єкції,
причому на початку лікування кожні 2 години. А ось те, що мені дуже
сподобалось: « У весняно – літній період тиха година була на подвір’ї .
Звичайно ми не спали, але спів пташок приємно було слухати.» – згадує п.
Марія. Фізкультура також завжди проводилася на чистому повітрі. Харчування
було прекрасне, порції не з’їдалися, щодня домашнє молоко і яйця. П. Марія
пам’ятає, що у санаторію велося і сільське господарство, де розводили свиней,
курей, були коні, висаджувалася городина і фруктовий сад. У 1960р. мама
забирає п. Марію додому, де вона продовжує своє цілковите одужання.
Я щаслива , що зустріла свою співрозмовницю і мала змогу дізнатися про
минуле закладу, в якому працюю.
Здоров’я Вам і довгих років життя, п. Марія.